185 років із дня народження Михайла Драгоманова

Михайло Петрович Драгоманов народився 1841 року в Гадячі на Полтавщині в родині небагатих дворян. Батьки його – нащадки козацької старшини, чим Михайло пишався. З 1849 до 1853 року навчався в Гадяцькому повітовому училищі. Вже там захоплювався античним світом, мовами, історією. Після училища вчився в Полтавській гімназії. Восени 1859 р. Михайло Драгоманов став студентом історико-філологічного факультету Київського університету ім. Святого Володимира. Був одним із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1870-1876). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876-1889). Йому так і не судилося ніколи повернутися на батьківщину. Кілька років викладав в університеті у Софії. Професор Софійського університету (1889–1895).

Михайло Петрович присвятив себе розбудові культурного та політичного життя українців, відродженню національної ідеї. Національне питання було провідним у його творчості, без розв’язання якого він не мислив розвитку суспільства і яке розглядав у контексті політичних свобод. Перша справа, яку він вважав невідкладною для України – це справа розвитку культури. Проповідував європеїзм, радив українцям перейнятися демократичними, народолюбивими ідеями.

Першим історичним виступом Драгоманова як громадського діяча можна вважати його прилюдний виступ над труною Т. Шевченка у Києві в травні 1861 року, коли останки Кобзаря перевозили на Україну. Він був серед тих, хто зустрічав труну на березі Дніпра і супроводжував її до пароплава на Канів.

У своїй грунтовній праці з історії України «Малороссия в ее словесности» (1869) М. Драгоманов засвідчив себе як неординарний історик, із власною концепцією, що суперечила офіційній. У працях «Переднє слово до «Громади» (1878), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1892), «Пропащий час: українці під Московським царством» та інших роботах звертався до багатьох важливих питань історії України ХІV – 1-ї половини ХІХ ст.

Як літературний критик висвітлював здобутки українського письменства, його значення та місце в європейській літературі. Брав участь у закордонному виданні творів Т. Шевченка, М. Костомарова та інших українських письменників, докладав багато зусиль для поширення їхньої спадщини в перекладі європейськими мовами.

Михайло Драгоманов – автор багатьох досліджень з українського фольклору. У своїх працях, зокрема таких як «Історичні пісні малоруського народу», у співавторстві з А. Антоновичем; «Малоруські народні перекази» (1876); «Нові українські пісні про громадські справи» (1881), «Політичні пісні українського народу ХVIII–XIХ ст.»( 1883–1885) дає високу оцінку народній творчості.

За кілька років до смерті Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891). Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.

Помер М. Драгоманов 2 липня 1895 р. в Софії.